Галицкие русины и общерусское самосознание на западе Украины: бой продолжается

Posted on


В предыдущей статье мы в общих чертах коснулись истории галицко-русского вопроса.

Несмотря на то, что на современном этапе элементы русинского самосознания, в тотально украинизированной и симпатизирующей националистам Червонной Руси, практически стерты из галицкого менталитета, думается, еще не все потеряно.

В первую очередь определенный оптимизм внушает упорная борьба русинов соседнего Закарпатья за свои культурные и политические права. Продолжение и успехи этой борьбы могут привести к тому, что идеи общерусского единства получат на территории Западной Украины импульс к подлинному возрождению.

И в этом плане интересен текст на украинском языке, встреченный мною на одном из западноукраинских форумов:

«До питання про винищення руської ментальності на теренах сучасної Західної України.

Ця тема важлива для розуміння феномену сучасного українського націоналізму, а також таких його попередників як ОУН-УПА.

У наш час кожному принциповому дослідникові зрозуміла певна штучність термінів «Україна» й «українець» у якості споконвічного етноніма нашого народу та назви країни.

Та як саме сталося, що народ втратив історичне ім’я і набув іншу свідомість? Це досить цікаво дослідити на прикладі Західної Русі, що у наш час достала неприродну назву Західної України.

Навіть такий славетний «батько українського народу», як пан «перший президент» Грушевський (насправді не науковець, а ідеолог, один із творців «української ідеї» в її сучасному розумінні) працюючи на території Австро-Угорщини і виконуючи, так би мовити «соціальне замовлення» її правлячої верхівки, повинен був писати своє багатотомне дослідження під назвою «Історія України-Русі». Так, навіть він не міг в той час (початок ХХ ст.) відкинути факт існування держави «Русь» і навіть ототожнював її із Україною, що помітно вже з самої назви його дослідження.

Не дивлячись на сторіччя панування чужинців на землях Західної Русі, її населення ще в XIX та на початку XX століть зберігало пам’ять про колишню єдність і справжнє ім’я свого народу, та про могутню державність в минулому у самому своєму етнонімі – русини, руські.

Під тиском «лагідної Європи» мешканці Галичини, Буковини, Закарпаття були вимушені підкоритися церковній унії з Ватиканом, так, за сторіччя з’явилися свої особливості в культурі і побуті. В порівнянні з часом Київської Русі змінилася мова народу, при цьому по суті залишаючись «руською мовою».

Ось типові і дуже відомі приклади самоідентифікації населення Західної Русі з громадсько-політичної площини.

Невеличка купка романтиків Галичини, дослідників власної народної культури Західної Русі в середині XIX ст. обрала собі ім’я «Руська трійця», до речі дивно що з гуртка з такою назвою починається відлік саме «українського відродження» на Західній Україні у сучасній українській історіографії.

Згуртоване коло представників західноруського населення в парламентських структурах Австро-Угорщини у той же середині XIX ст. називається «Руською радою».

Галицький народний поет XIX ст. Маркіян Шашкевич (до речі член «Руської трійці») був автором таких строчок:

Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила…

Так звідки з’явився «Український П’ємонт» в Галичині, та як туди потрапили «українці»?

А справа в тому, що правлячі кола Австро-Угорщини розуміли, до чого може призвести процес національного відродження у населення східних територій на кордоні з Російською імперією, яке називало себе — «руськими» і «русинами» та розмовляло на «руській мові», і десь глибоко у своєму серці зберігало пам’ять про Давньоруську державу, і зовсім інший стан речей. Бо за кордоном старої штучної імперії Габсбургів, такі самі руські люди – малороси, та великороси, які за визначенням сучасника Ф.М. Достоєвського — «єсть одно», тобто — руський народ.

Треба було діяти.

І ось на допомогу австріякам приходить польська теорія про споконвічну чужість і ворожість між народами Малоросії та Великоросії. Поляки добре розробили її ще з XVII ст., намагаючись повернути собі «хлопів» (так вони називали населення Західноруських земель під час свого тривалого панування), та відродити свою Річ Посполиту.

Ця теорія мала велику перспективу, бо окрім утримання у покорі русинів, які, при розвитку і розповсюдженні «нових ідей», повинні були перетворитися на щось інше, починав маячити ще один «дивіденд». Це ласий шмат землі під назвою Малоросія. Так, якщо під впливом цілеспрямованої роботи трохи змінити самоідентифікацію можновладців та інтелігенції (остання наприкінці XIX — на початку XX ст. буда охоча до всіляких змін та нових ідей; пам’ятаємо, що саме за тих часів її розум по всьому світу захопили різні модні течії: соціалізм, анархізм, націоналізм; пам’ятаємо й до чого це призвело декілька десятиріч потому), а потім вже довірити їм розхитати народ, роблячи наголос на місцевих особливостях, то завдання буде виконане. Наступним кроком відірвати Малоросію від Росії, а потім приєднати до себе… Але ж це на перспективу, а починати треба з маленького кроку.

Цим кроком було створення австрійцями напрямку «українофілів» серед русинської інтелігенції. З самого початку однією з домінант цього руху була ненависть до Росії (тобто його і створювали не задля національного відродження, а тільки проти Росії). Після цього почалася потужна державна підтримка австрійцями саме цього напрямку філософсько-політичної думки. Її представникам дозволили відкриття початкових шкіл («Жоден політик не має тієї влади над людьми, що має шкільний вчитель» — Черчиль), видання періодики і друк книг із необхідним ідеологічним змістом, на мові, яку перестали називати руською, і робили все задля того, щоб вона не була на неї хоч трішечки схожа (до речі, роблять до цього часу, тільки за останні 5 років поширеного вжитку набули такі «споконвічно українські» слова і вирази які ЗМІ намагаються долучити до кожного публічного повідомлення: на кшталт, мапа, амбасада, поліціянт, гелікоптер, оковита, та інше).

Добре що ще й досі, не дивлячись на багаторічне штучне «створення» української мови за принципом «аби не так, як у москалів», сучасні нащадки єдиної в минулому Київської Русі розуміють один одного без потреби у перекладачах.

Але ж не будемо відволікатися та повернемося до теми нашого дослідження…

Для розробки «своєї окремої» історії запросили до Львова «близького по духу» пана Грушевського і створили йому всі сприятливі умови для «праці». Саме він ввів у широкий вжиток термін «Україна», до того невідомий русинам Галичини.

До того ж держава фінансувала селянські кооперативи зі «своїми» людьми на чолі і придушувала всяку економічну (і не тільки) діяльність інших груп русинів.

Поступово, за кілька десятиріч випестували ту ідеологію ненависті, яка виявилася в практиці ОУН-УПА і її послідовників.

Русини забували своє давнє ім’я і ставали «українцями»…

Але ж не треба думати, що всі «на ура» сприйняли зраду власному менталітету в обмін на «покращення життя уже сьогодні». Ні, напроти, не дивлячись на потужну підтримку Австро-Угорської держави «перебіжчики» були у меншості до кривавих подій Першої Світової війни. Саме у той час «український» напрямок в інтелігенції Західноруських земель наніс остаточного удару по тих, хто усвідомлював себе русинами.

В умовах Першої світової війни, війни з Росією почали здійснюватись давні страхи австрійців про втрату земель на сході, земель населених русинами нащадками Давньоруської держави. Всі, хто називали себе русинами та руськими (руськими!!!) автоматично ставали ворогами. Тому Австро-Угорська влада створила спеціальний концентраційний табір для русинів — Талергоф.

Габсбургам не потрібні були русини, їм були потрібні українці в легіонах січових стрільців, які як яничари повинні були битися зі своїми братами зі Сходу, та вмирати в інтересах австро-угорської монархії.

Десятки тисяч активних діячів русинського громадського руху та пересічних мешканців Західної Русі лише за своє походження були ув’язнені в Талергофі. Багато хто з них загинув в неволі. На жаль, велику допомогу австрійцям у визначені русинів, які ще не «усвідомили» себе «українцями» (по зовнішніх ознаках визначити це складно) надали зрадники, тобто «особливо свідомі» представники українського руху. Зламувались людські долі, фізично винищували русинів, а разом з ними руську ментальність.

Чи можна вважати перемогою позбавлення себе власного коріння?

Що приходить у душу після того? Відповідь на це питання проста, достатньо звернутися до історії розвитку українського інтегрального націоналізму, ОУН, та кривавого терору УПА.

На щастя, у самому західному регіоні сучасної України, Закарпатській області, залишилися люди, саме ім’я яких нагадує про колишню єдність усього руського народу, це — русини.

І хоча Закарпатська обласна рада торік лише визнала їх національною меншиною, саме існування русинів, те, що їм вдалося увічнити справжнє ім’я пращурів не дивлячись на сотні років іноземного панування, наповнює впевненістю в майбутнє відродження Руського народу та могутньої Руської Держави на всіх її історичних територіях.

Русин».

Галицкие русины и общерусское самосознание на западе Украины: бой продолжается: 2 комментария

    Анатолий сказал:
    Май 24, 2012 в 4:53 дп

    …огромное спасибо за приведенный текст про русинов. Я с малых лет интересуюсь этнологией и этнографией. Конечно, в первую очередь — происхождением современных славянских народов. Территория, которую занимали славяне, до начала культурного (и физического) нашествия германцев, просто поражает воображение. Те, кто интересуется древней историей, находят разрозненные сведения из разных областей культуры и сохранившихся записей. И, хотя большинство населения/народов, завоеванных германцами территорий, в конце концов утратило этническое самосознание, но некоторые отчаянно его сохраняли и сохранили. Приведу аналог русинам — лужицкие сербы Германии, сохранившие древнейшие устные предания и, частично, язык. Ещё один пример — имена/фамилии первых немецких «рыцарей»… — славянские. Тем горше констатировать. что потомки не просто не чтут память предков, но еще и собачатся и лаются меж собою, готовые подружится с кем угодно. лишь бы досадить собрату (из истории — приглашение русских князей к своим разборкам степняков). Честь и честность — одни из ключевых понятий, так же как и доброта и добротность — ныне не в почете… у потомков. а без них люой народ становится скопищем глупцов и проходимцев, готовых продаться любому — за колбасу, подобно псам смердящим, или за таньгу (деньгу). пьянь, скверно/грязнословие и вырождение я вижу на улицах каждый день. а ТВ и прочие СМИ лучше не видеть и не читать — воспеваются все пороки — аж взахлёб! запад (англо-германцы) пал первым, теперь он, подобно зомби, пытается покусать и заразить славян, русских

    Мирча сказал:
    Май 24, 2012 в 12:04 пп

    Анатолий, полностью разделяю Ваши взгляды на историю славянства. Во многом испытываю те же чувства от нашей современности. Наше разделение и развращение выгодно только врагам. Русское, да и славянское спасение в единстве на базе традиционных ценностей. К сожалению, такие славянские народы как поляки и хорваты впитали западный русофобский вирус и столетиями были настроены против своих сородичей из православных русских и сербов. На сегодняшний день, западнический русофобский вирус смогли привить в прошлом части русской цивилизации — галичанам. Его же продолжают внедрять в сознание остальных жителей Украины, в целом вполне комплиментарно относящихся к русским. Но пока мы живы, борьба за русское самосознание продолжается. И поскольку наше дело правое, враг будет разбит, победа будет за нами!

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s